Акт опису майна ДПС не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не підпадає під судову юрисдикцію взагалі, так як не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України (КАС/ВС, №560/495/19 від 13.02.2020р.)

Фабула судового акту: Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року, провадження у справі закрито, у зв`язку з тим, що акт опису не підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства та оскарження такого акту не підпадає під судову юрисдикцію взагалі.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та не підпадає під судову юрисдикцію взагалі, оскільки заявлена позивачем вимога щодо оскарження акта опису майна, який за змістом пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України (далі - ПК України) лише визначає перелік майна, на яке поширюється право податкової застави, не є актом індивідуальної дії, який породжує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків, зокрема у формі встановлення обтяження.

Право податкової застави виникає в силу закону та не потребує письмового оформлення, опис майна проводиться на підставі рішення контролюючого органу, а акт опису майна лише фіксує певний перелік майна.

При цьому, підставою для звільнення майна з податкової застави є відповідний документ, що засвідчує закінчення подій, наявність яких зумовили виникнення права податкової застави.

Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тобто, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржується Акт опису майна від 5 лютого 2019 року №28/25.

Разом з тим, як обґрунтовано зазначено судами, акт опису майна лише фіксує певний перелік майна та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій. Складання акту опису, по суті полягає у викладенні/відображенні на паперовому носії певної інформації, що є фактично технічним процесом створення документа та завершальною стадією виконання організаційно-технічних дій по завершенню створення документу.

Таким чином, є правомірним висновок судів попередніх інстанцій, що акт опису майна не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки він лише фіксує відповідні обставини, на підставі зазначеного акту не створюються відповідні правовідносини та не порушуються права позивача. Отже, такий акт не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та оскарження такого акту не підпадає під судову юрисдикцію взагалі. У спірній ситуації належним способом захисту може бути визначено зобов`язання контролюючого органу виключити з державного реєстру відповідний запис щодо встановлення обтяження згідно з актом опису майна у податкову заставу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Також скаржником у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо спорів про скасування актів опису майна в податкову заставу.

Суд звертає увагу на те, що об`єктивних доказів та підтвердження зазначеного, а також ґрунтовних доводів, у чому саме полягає розгляд даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником в поданій касаційній скарзі не наведено.

Крім того, аналізуючи посилання скаржника на практику Верховного Суду, зокрема, у справах №809/4464/15 та № 808/3855/16, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними, адже обставини та вимоги у цих справах є відмінними.

Телеграм канал та строрінка у Facebook з питань оподаткування та аналізу судової практики.

https://t.me/tax_time

У Facebook відвідайте сторінку під назвою - Все про податки в Україні.

Постанова ВС від 13.02.2020р. №560/495/19 (адміністративне провадження К/9901/27005/19).

Адвокат - Хітько Василь Миколайович

Аналызуйте судовий акт: Акт податкової перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 5 КАС України, яке може бути оскаржено до адміністративного суду (ШААС від 22.04.2019 р., справа №620/3901/18)

Право органу державної податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини законом не передбачено (КАС/ВС від 02.04.2019 у справі №2а-3925/12/2170)

Дані НГО з Держгеокадастру для земель с/г призначення, є єдиною підставою для визначення розміру ставки ЄП 4 групи (ВС/КАС від 31.01.2020р. у справі №500/2430/18)

Податкові повідомлення-рішення, не направлені за юридичною адресою платника податків, не дають підстав вважати їх належним чином врученими, а грошові зобов`язання не набувають статусу узгоджених (ВС/КАС, № 826/18377/14,11.07.19)

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №560/495/19

адміністративне провадження №К/9901/27005/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімадекс-Термопласт" на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року (головуючий суддя - Михайлов О.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (головуючий суддя Гонтарук В.М., судді - Біла Л.М., Курко О.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімадекс-Термопласт" до Хмельницького управління Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування акта опису майна,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімадекс-Термопласт" (далі - ТОВ "Сімадекс-Термопласт") звернулося до суду з позовною заявою до Хмельницького управління Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - Хмельницьке управління ГУ ДФС у Хмельницькій області), в якій просило визнати протиправним та скасувати Акт опису майна від 5 лютого 2019 року №28/25, складений податковим керуючим Стародуб ОСОБА_1 В., затверджений начальником Хмельницького управління ГУ ДФС у Хмельницькій області Жук Л.Г. про опис майна позивача.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року, провадження у справі закрито, у зв`язку з тим, що акт опису не підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства та оскарження такого акту не підпадає під судову юрисдикцію взагалі.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Сімадекс-Термопласт" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та не підпадає під судову юрисдикцію взагалі, оскільки заявлена позивачем вимога щодо оскарження акта опису майна, який за змістом пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України (далі - ПК України) лише визначає перелік майна, на яке поширюється право податкової застави, не є актом індивідуальної дії, який породжує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків, зокрема у формі встановлення обтяження.

Зазначена позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

Пунктами 88.1, 88.2 статті 88 ПК України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

За приписами пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Згідно з пунктом 89.2 вказаної статті, з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Пунктом 89.3 статті 89 ПК України передбачено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Відповідно до пункту 89.8 статті 89 ПК України контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Згідно приписів пункту 91.3 статті 91 вказаного Кодексу податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Умови припинення податкової застави визначені статтею 93 ПК України.

Так, відповідно до пункту 93.1 вказаної статті майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

За приписами пункту 93.2 ПК України, підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що право податкової застави виникає в силу закону та не потребує письмового оформлення, опис майна проводиться на підставі рішення контролюючого органу, а акт опису майна лише фіксує певний перелік майна.

При цьому, підставою для звільнення майна з податкової застави є відповідний документ, що засвідчує закінчення подій, наявність яких зумовили виникнення права податкової застави.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно приписів частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тобто, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржується Акт опису майна від 5 лютого 2019 року №28/25.

Разом з тим, як обґрунтовано зазначено судами, акт опису майна лише фіксує певний перелік майна та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій. Складання акту опису, по суті полягає у викладенні/відображенні на паперовому носії певної інформації, що є фактично технічним процесом створення документа та завершальною стадією виконання організаційно-технічних дій по завершенню створення документу.

Таким чином, є правомірним висновок судів попередніх інстанцій, що акт опису майна не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки він лише фіксує відповідні обставини, на підставі зазначеного акту не створюються відповідні правовідносини та не порушуються права позивача. Отже, такий акт не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та оскарження такого акту не підпадає під судову юрисдикцію взагалі. У спірній ситуації належним способом захисту може бути визначено зобов`язання контролюючого органу виключити з державного реєстру відповідний запис щодо встановлення обтяження згідно з актом опису майна у податкову заставу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Також скаржником у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо спорів про скасування актів опису майна в податкову заставу.

Суд звертає увагу на те, що об`єктивних доказів та підтвердження зазначеного, а також ґрунтовних доводів, у чому саме полягає розгляд даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником в поданій касаційній скарзі не наведено.

Крім того, аналізуючи посилання скаржника на практику Верховного Суду, зокрема, у справах №809/4464/15 та № 808/3855/16, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними, адже обставини та вимоги у цих справах є відмінними.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімадекс-Термопласт" залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх