Глава держави підписав Закон про запобігання та протидію домашньому насильству

Президент Петро Порошенко підписав Закон України № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Документом передбачається впровадження комплексного підходу до боротьбі з домашнім насильством, суттєве доповнення існуючих інструментів такої боротьби, введення нових визначень термінів, та інших норм, спрямованих на покращення захисту потерпілих від домашнього насильства. Зокрема, Законом передбачено створення та забезпечення функціонування Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства.

Документ спрямований на узгодження положень чинного законодавства України у сфері протидії домашньому насильству та насильству стосовно жінок і адаптування його до європейських стандартів, що забезпечують підготування бази для ратифікації Стамбульської конвенції.

Джерело: ПУ

Домашнє насильство: як протидіяти?

Б’є – значит любить…

. Сьогодні мова йтиме про домашнє насильство. В широкому сенсі домашнє насильство – це повторюване насильство одного члена сім’ї відносно іншого. Ми зосередимося саме на фізичному насильстві над жінкою з боку її партнера – чоловіка або співмешканця.

З огляду на різноманітні причини, більшість жінок роками живуть у ситуації домашнього насильства, часто не помічають, що воно повторюється знову і знову, та сподіваються, що «це було востаннє». Діти, матеріальна залежність, відсутність власного житла утримують жінок у родині та змушують терпіти приниження. Крім цього, існують різноманітні стереотипи про те, що «жертва сама винна». Часто жінка боїться бути засудженою, відчути сором, якщо вона звернеться по допомогу. Тому важливо розуміти, що завжди винен лише насильник і ніщо не може виправдати його фізичну агресію. Адже цей же чоловік не б’є свого начальника, коли той його дратує, а отже може вибрати інший спосіб реагування. Часто спрацьовує уявлення про те, що «дітям потрібен батько». Ні, такий батько не потрібен. Подібний спосіб вирішення проблем не варто передавати своїм дітям. Навпаки – мама, яка не стала терпіти приниження, буде прикладом сили і достоїнства.

Цикл фізичного насилля в родині має такий вигляд:

§ зростання напруги, незадоволення та претензій один до одного,

§ насильницький епізод: спалах вербальної та фізичної агресії,

§ примирення: насильник перепрошує, виправдовується, звинувачує в тому, що сталося, жертву (вона спровокувала), применшує значення інциденту.

§ «медовий місяць»: інцидент забуто, насильника вибачено, стосунки після емоційної розрядки покращуються. До кінця фази якість стосунків повертається до початкової.

Такий сценарій завжди повторюється, й ніколи домашнє насильство не припиняється на одному епізоді. З часом цикл стає коротшим, а збитки від насилля зростають. Якщо після інциденту в стосунках нічого не змінилося, то такий спосіб знімати напругу вважається нормальним. Цикл входить у звичку, стає легальним, використовувати його «можна» частіше, а бити сильніше – напруга зростатиме швидше, «медовий місяць» буде солодшим. Звучить дивно, але так відбувається адаптація психіки.

Які можливі виходи з такої ситуації?

Зрозуміло, що одразу припинити стосунки легко на третьому побаченні, а коли люди довго живуть разом, у них спільне майно та діти – піти набагато складніше. Але є два «здорових» варіанти.

Згідно з першим варіантом, насильник розуміє, що його дії неприпустимі та неадекватні, він сам готовий звернутися за допомогою. Чоловік усвідомлює, що в нього проблеми з агресією, а його спосіб вирішувати конфлікти небезпечний. Тоді він іде до психотерапевта та вирішує свою проблему, а жінка готова дати йому шанс і намагається зберегти стосунки.

Згідно з другим варіантом, чоловік впевнений, що він правий і жінку треба «виховувати», а він вирішує проблеми «як справжній чоловік». У такому випадку ідеальним виходом є розірвати стосунки. Жінка може піти, поставивши умову: він звертається за допомогою – і тоді вона повернеться. Не варто лякати або, залишаючись, просити чи змушувати. Краще чітко сформулювати умови та справді піти. У чоловіка буде час подумати й прийняти рішення, коли він побачить, що жінка не жартує.

Піти важко не лише з матеріальних причин. Ситуація насильства придушує волю – жінка просто не має сили взяти в руки владу над своїм життям та діяти рішуче. Саме тому популярним є третій варіант – жити так, очікувати змін або ж не сподіватися на них.

Якщо в подібній ситуації опинилася близька вам жінка, то все, що ви можете, вислухати її та підтримати, дати притулок, знайти інформацію про кризові центри та телефони довіри. Висловлювати свою думку й давати поради можна лише тоді, коли вас просять. У жодному разі не можна тиснути, звинувачувати або намагатися довести щось: не варто знову створювати ситуацію, у якій жінка повинна протистояти чи виправдовуватися. Ваша віра у її власні сили, у здатність самостійно вирішити проблему якраз може додати їй впевненості.

Щодо поведінки жертви в момент вчинення насильства, немає універсального рецепту, як зменшити агресію. Точно не варто піддаватися на провокації та відповідати на звинувачення – кожне ваше слово буде використано проти вас. Краще піти з дому, провести ніч у знайомих чи у кризовому центрі. Якщо такі ситуації – не рідкість, варто мати «тривожну валізку»: речі, гроші, документи. Знати, куди можна піти, мати на телефоні «гарячу кнопку» з номером друга чи поліції. Пам’ятайте, що в стані афекту або нетверезому стані людина може не тільки побити, але вбити. Часто питання стоїть саме так: врятувати життя.

Специфіка домашнього насильства по відношенню до мігранток пов’язана з труднощами отримання допомоги через мовний бар’єр, залежності перебування в країні від стосунків із чоловіком, необізнаності щодо своїх прав і незнання системи допомоги жертвам насильства. До того ж близькі, яким можна довіритися, часто далеко. Людина, яка чинить домашнє насильство, може штучно обмежити спілкування жертви з іншими людьми, а в ситуації мігранток такий стан речей – даність. Варто шукати підтримки в діаспорі й у близьких за допомогою телефона та Інтернету. Важливо знати: у Польщі є телефони довіри різними мовами та організації допомоги жінкам, зокрема мігранткам. Про це детально у наступній статті.

Марина КАЧАНОВИЧ,
психолог, гештальт-терапевт (м. Мінськ, Білорусь) у співпраці з неформальною групою «Stop przemocy wobec migrantek» («Стоп насильству по відношенню до мігранток»), м. Варшава