Формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій (Постанова ВАСУ у справі № К/800/1217/13 від 11 лютого 2015р., судді Лосєв, Бившева, Шипуліна)

Фабула судового акту: Вищий адміністративний суд України розглянувши в порядку касаційного провадження справу № 2а-4708/12/2070 за адмін..позовом ТОВ «Технотранс 2006» до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби України щодо оскарження податкового повідомлення-рішення зробив наступні суттєві ВИСНОВКИ:

(1) формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій;
(2) на підтвердження здійснення господарських зобов'язань позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, укладення правочинів спрямовано на настання реальних правовий наслідків, вони відповідають економічному змісту і діловій меті діяльності позивача;
(3) висновки актів перевірки контрагентів позивача не можуть бути належним та допустимим доказом нереальності та безтоварності здійснених господарських операцій, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, зазначені факти не підтверджено, як і не визнано недійсними укладені правочини.

Аналізуйте судовий акт: ВАСУ дуже конкретно не погодився с ВСУ і став на сторону платника податку: справа про пряме відшкодування ПДВ з держбюджету без висновку органу держказначейства (Ухвала колегії ВАСУ із 17 суддів від 4 лютого 2016р.)

Внесення до ІС "Податковий блок" змін показників податкової звітності на підставі акта перевірки без прийняття повідомлення-рішення не може бути оскаржене (Постанова ВСУ у справі №826/20761/14 від 3 листопада 2015р.)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2015 р. м. Київ К/800/1217/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотранс 2006»

Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської

області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2012

у справі № 2а-4708/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2012, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" (надалі - ТОВ "Технотранс 2006") до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (надалі - Харківська ОДПІ) задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 № 0009582340 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 501250 грн., в тому числі за основним платежем 401000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 100250 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачем не підтверджено використання отриманих від контрагентів маркетингових та консалтингових послуг у своїй господарській діяльності, а тому підстави для включення відповідних сум до валових витрат у позивача відсутні.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач і відповідач звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у якій позивач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2012 і ухвали нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, а відповідач - скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 в частині задоволених позовних вимог і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2012 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Харківської ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Технотранс 2006" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010, валютного законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено відповідний акт №969/234/34446050 від 05.05.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4; п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого ним занижено на 4454485,00 грн. суми податку на прибуток за 4 квартал 2009 року та завищено на 31770392,00 грн. суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток, у тому числі: за 2009 рік на 573726,00 грн., за 2010 рік на 31196666,00 грн.; п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон «Про податок на додану вартість»), в результаті чого позивачем занижено на 4710335,00 грн. суми податку на додану вартість, у тому числі за травень 2010 року на 4309335,00 грн., за липень 2010 року на 401000,00 грн. та завищено на 3329335,00 грн. суми залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за квітень 2010 року; п.п.4.2.9 п.4.2 ст. 4, п.п.8.1 ст. 8, п.п. а) п.19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV, в результаті чого позивачем не утримано 3983,92 грн. податку з доходів фізичних осіб за грудень 2009 року.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 №0009562340, №0009572340, №0009582340, №0009592340.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження вищезазначених податкових повідомлень-рішень, за результатами якого, податкове повідомлення-рішення Харківської ОДПІ від 21.06.2011 №0009562340 в частині збільшення ТОВ "Технотранс 2006" грошового зобов'язання з податку на прибуток в частині нарахування 1949791,75 грн. штрафних санкцій скасовано, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 №0009562340, №0009572340, №0009582340 залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Технотранс 2006» на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2010 № АФК-2010-10Б та від 16.04.2010 № АФК-2010-12Б реалізувало через повіреного - ТОВ "Автомобільна фондова компанія" векселі номінальною вартістю 10000000,00 грн., за договірною вартістю 9650000,00 грн. Емітент зазначених векселів - ТОВ «АІС-моторс».

Постановою Господарського суду Харківської області від 15.02.2010 ТОВ "АІС-моторс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Пунктом 2 частини п'ятої статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02. 2006 № 3480-IV (надалі - Закон № 3480-IV), боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться, зокрема, і векселі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-III (надалі - Закон № 2374-ІІІ), законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Згідно зі статтею 43 Уніфікованого закону, держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб: при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений; навіть до настання строку платежу: (1) якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; (2) у разі банкрутства трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; (3) у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Частиною шостою статті 44 Уніфікованого закону визначено, що у разі оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі оголошення банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем права регресу буде достатньо пред'явлення судового рішення про оголошення банкрутом такого трасата чи трасанта.

Відповідно до пункту 4 статті Закону № 2374-ІІІ, юридичні ситуації, зазначені в пунктах 2 і 3 статті 43, а також в абзаці шостому статті 44 Уніфікованого закону, визначаються таким чином: зазначені у пункті 2 статті 43, - у разі порушення справи про банкрутство трасата, а також у разі визнання його банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель; зазначені у пункті 3 статті 43, - у разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту; зазначені в абзаці шостому статті 44, - у разі визнання трасата банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель, або у разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем векселя права регресу буде достатнім пред'явлення судового рішення про визнання банкрутом такого трасата чи трасанта.

З аналізу вищенаведених положень Уніфікованого закону та статті 1 Закону №2374-ІІІ слідує, що в разі непогашення акцептованого простого векселя у зазначений у ньому термін позовні вимоги такого векселя погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Крім того, факт визнання банкрутом векселедавця не тільки не припиняє зобов'язання за векселем та не веде до втрати векселем значення цінного паперу, а навпаки, є фактом, який в силу статті 43 Уніфікованого закону створює підстави для реалізації права на регрес до солідарних боржників.

Крім того, позиція податкового органу та судів попередніх інстанцій про те, що постановою Господарського суду Харківської області від 15.02.2010 ТОВ "АІС-моторс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а, відтак, видані ним векселі втратили статус цінного паперу, є помилковими, оскільки на момент видачі векселів емітента не було визнано банкрутом.

Згідно з підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення господарських правовідносин, валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 вищезазначеного Закону визначено, що безповоротна фінансова допомога це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Отже, для віднесення сум грошових зобов'язань за переданими постачальникові товару векселями до безповоротної фінансової допомоги мають бути наявні виключні правові підстави, визначені у підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств. Жодних належних та допустимих доказів щодо існування вищезазначених підстав для віднесення отриманих позивачем сум до безповоротної фінансової допомоги відповідачем не надано, що, в свою чергу, свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП "Аквіт 7", ТОВ "Донтрансторг", ТОВ "НВФ Віколі", ТОВ "ТК Вектор трейд" укладено договори про надання маркетингових та консалтингових послуг.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Нормою абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вищезгаданого Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» визначає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: звіти про виконання робіт, акти прийому-передачі робіт, податкові накладні, платіжні доручення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій посилались, зокрема, на акт позапланової перевірки ПП «Аквіт 7» ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 21.03.2011 №377/23-304/33816787, яким встановлена відсутність у ПП «Аквіт 7» об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, робіт послуг за період з 01.07.2009 по 31.01.2011. Також, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стали пояснення директора ТОВ «Донтрасторг» ОСОБА_4, відповідно до яких, фінансову-господарську діяльність від імені товариства вона не здійснювала, документи не підписувала. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначали на відсутності ТОВ «ТК Вектор-Трейд» за місцезнаходженням, та порушення ТОВ «НКФ Віколі» норм податкового законодавства, встановлені актом ДПІ у Красноградському районі м.Дніпропетровська від 16.07.2010 №5556/23-307/32515284, що на думку судів обох інстанцій, є підставою для висновків про нереальність та фіктивність укладених позивачем правочинів.

Проте, із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодись не може виходячи з наступного.

Оцінка господарських операціях повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Водночас, на підтвердження здійснення господарських зобов'язань позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, укладення правочинів спрямовано на настання реальних правовий наслідків, вони відповідають економічному змісту і діловій меті діяльності позивача. Висновки актів перевірки контрагентів позивача не можуть бути належним та допустимим доказом нереальності та безтоварності здійснених господарських операцій, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, зазначені факти не підтверджено, як і не визнано недійсними укладені правочини.

Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ч.1 статті 94, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2012 у справі № 2а-4708/12/2070 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Прийняти нову постанову в цій частині, якою скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 №0009562340, № 0009572340, № 0009592340 повністю та від 21.06.2011 № 0009582340 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 5286418,75 грн., у т.ч. 4309335,00 грн. - основного платежу та 1077333,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2012 у справі № 2а-4708/12/2070 залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" (код ЄДРПОУ 34446050) судові витрати у розмірі 4721,20 (чотири тисячі сімсот двадцять одної гривні 20 коп.)

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна