Для укладення договору позики отримання згоди другого з подружжя не потрібне (КЦС/ВС у справі № 462/2662/20 від 30.06.2021)

Фабула судового акту: Відповідно до частин 1 - 3 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою.

Користуючись цим правилом часто-густо один із подружжя подає позов до суду з вимогою визнати фіктивним договір, укладений його другою половинкою.

Мотиви, з яких подається такий позов можуть бути абсолютно різними – від абсолютно щирої незгоди з вчинками другого з подружжя до чистої спекуляції і небажання виконувати обов’язки за таким договором.

Як же зрозуміти, в яких випадках необхідно отримувати письмове погодження другого з подружжя?

У цій справі до суду звернулася дружина з вимогою визнати недійсним договір позики на суму – не багато і немало – біля 29 тис. грн.

Ситуація, думаю, типова, коли чоловік-марнотратник, не порадившись з дружиною набрався боргів. Віддавати ж їх потрібно за рахунок спільного бюджету.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і апеляційний суд.

ВС у цій ситуації оцінив дії боржника і укладений правочин наступним чином.

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов’язальних правовідносин.

Справедливе рішення, зокрема, з огляду на той факт, що позикодавцям не потрібно кожного разу остерігатися неповернення позичених ними коштів або ж перейматися бюрократією щодо отримання письмової згоди на укладення договору.

Аналізуйте судовий акт: Показання свідків, докази наявності у сторін спільного бюджету, факту здійснення спільних витрат, спільного здійснення підприємницької діяльності – достатні для підтвердження фактичних шлюбних відносин (КЦС/ВС у справі № 554/1251/20 від 22.06.2021)

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання майна спільним (КЦС/ВС у справі № 161/17237/19 від 24 березня 2021 року)

При поділі спільного майна подружжя не є обов`язковим внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації, якщо про припинення своєї частки у спільному майні і про отримання компенсації заявляє сам позивач (ВС/КЦС справа № 760/789/19

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 462/2662/20

провадження № 61-2612св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору позики недійсним та застосування наслідків недійсності такого договору

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 вересня 2020 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Шандри М. М., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати договір позики, оформлений розпискою між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 25 травня 2010 року, на суму 29 880,00 дол. США недійсним через його фіктивність, безгрошовість та укладення без її згоди як дружини позичальника.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 03 січня 2019 року їй стало відомо, що між її чоловіком ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір позики від 25 травня 2010 року, що оформлений розпискою.

Оскільки оспорюваний правочин укладено без її згоди, що є порушенням статті 65 СК України, а також ураховуючи його фіктивність та безгрошовість, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 07 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 21 січня 2021 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 вересня 2020 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд не встановив і позивач не довела наявність підстав визнання оспорюваного договору позики недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 19 лютого 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 вересня 2020 року і постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник посилається на те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 16 січня 2019 року у справі № 316/876/16-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, не вирішивши клопотання позивача про витребування доказів, обмежив право позивача на судовий захист у цивільних правовідносинах та на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас в оскаржуваному рішенні поза межами доводів суду залишилось невирішеним клопотання позивача щодо витребування доказів у справі. Вказаний недолік та грубе порушення процесуального законодавства апеляційний суд не усунув, формально підійшовши до розгляду апеляційної скарги, посилаючись у своєму рішенні виключно на принцип судової преюдиції.

Суди попередніх інстанцій не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірили доводів і наданих сторонами доказів і дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

26 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2012 року, яке не оскаржувалось та набрало законної сили, з ОСОБА_3 стягнено борг за договором позики від 25 травня 2010 року та встановлено факт отримання ОСОБА_3 , що підтверджується, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у присутності яких складалася розписка.

ОСОБА_1 не є стороною договору позики, не була присутня як свідок при його укладанні та передачі коштів, без жодних доказів покликається, що кошти фактично не передавались.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

30 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 червня 2003 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстровано шлюб.

Згідно з розпискою від 25 травня 2010 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 29 880,00 дол. США строком на шість календарних місяців.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2012 року, яке не оскаржувалось та набрало законної сили, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнено 29 880,00 дол. США боргу за розпискою від 25 травня 2010 року. Рішенням суду встановлено, що факт отримання позики підтверджено відповідачем письмово у власноручно написаній розписці від 25 травня 2010 року.

На підставі зазначеного рішення суду відкрито виконавче провадження ВП № 35481868.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Схожий за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/2718/18.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного позивачем договору позики з підстав відсутності згоди другого з подружжя на його укладення (стаття 65 СК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України) .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2012 року, ухваленим у справі № 1328/4523/12, встановлено факт отримання ОСОБА_3 позики на підставі розписки.

Отже, суди обґрунтовано відмовили позивачу у визнанні недійсним договору позики з підстав фіктивності та безгрошовості, адже оспорюваний договір укладено чоловіком позивача, який в судовому порядку цей договір не оспорював, як не оскаржував і рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2012 року.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 16 січня 2019 року у справі № 316/876/16-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17

Аргументи касаційної скарги, наведені на її обґрунтування, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неправомірної відмови у розгляді справи з повідомленням сторін.

Згідно із частинами першою, шостою статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13 липня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Ураховуючи наведене, порушень статті 274 ЦПК України немає, розгляд справи відбувся на підставі та відповідно до норм чинного ЦПК України.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко