ЧИ МОЖЕ ФІЗИЧНА ОСОБА - ВКЛАДНИК БАНКУ, ЯКИЙ ЛІКВІДОВУЄТЬСЯ, СТЯГНУТИ КОШТИ З ЙОГО ВЛАСНИКІВ. МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ.

Аналіз від партнера юридичної фірми «KSG PARTNERS» Гори А.В.

Останнє десятиліття ми спостерігаємо поступовий крах банківської системи в Україні. Неголослівним підтвердженням цьому є інформація на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, згідно якої станом на сьогоднішній день в процесі ліквідації перебувають більше сотні банківських установ, а в чотирьох банках введена тимчасова адміністрація. Однак, беззаперечним фактом є те, що найбільший тягар від хворобливості банківської системи несуть самі вкладники та просте населення, яке за рахунок своїх кровних податків рятує занурені в корупцію банківські недобитки. Чого тільки вартує ситуація навколо націоналізованого Приватбанку. Фактично «Game of thrones» на яву.

Звісно виникає безліч запитань до славного «регулятора» - Національного Банку України, який так вміло здійснює нагляд за дотриманням банками відповідного законодавства і не менш вміло та щедро роздає рефінансування, яке успішно виводиться на пов’язаних з банками осіб. Проте мова в даній статті піде не про кримінальну складову в діях посадових осіб Національного Банку (це питання правоохоронних органів і предмет аналізу для наступної публікації).

Найбільш цікавим для вкладників є питання повернення депозитних коштів внесених до банків, що перебувають в процесі ліквідації. Як відновити справедливість і чи існують правові підстави для повернення депозитів та відшкодування завданої шкоди?

Насамперед, звернемось до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним та пріоритетним законом, що підлягає застосуванню у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами. Безперечно кожному вкладнику відомо, що Фонд гарантування вкладів після початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення, але не більше 200 000 гривень (ст. 26 Закону)

Після прийняття Національним Банком рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Фонд розпочинає повноцінну процедуру ліквідації банку, розміщує інформацію про це на своїй інтернет-сторінці та здійснює публікацію відомостей в газеті «Урядовий кур’єр» або «Голос України». На даному етапі важливо протягом 30 днів з дня опублікування відомостей заявити Фонду про свої вимоги до банку (за виключенням тих, які підлягають погашенню в межах гарантованого відшкодування).

Згодом Фонд зобов’язаний визначити суму заборгованості кожному кредитору, віднести його вимоги до певної черги погашення та скласти реєстр акцептованих вимог кредиторів.

З цього моменту розпочинається найцікавіше. Варто зазначити, що задоволенню вимог кредиторів передує складання та затвердження ліквідаційної маси та продаж майна банку. Адже, саме за рахунок проданих активів банку здійснюється відшкодування.

Статтею 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку. Статтею передбачено 10 черг. Всі перелічувати не буду, а зупинюсь на цікавих для нас в контексті даної статті. Так, кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1 черга - зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян; 2 черга - грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов’язань банку перед працівниками; 3 черга - вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; 4 черга - вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов’язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Отже, вимоги вкладників – фізичних осіб задовольняються в четверту чергу. Проте варто мати на увазі, що існує ще й привілейована каста так званих «забезпечених кредиторів», які мають позачергове право на задоволення своїх вимог за рахунок майна банку, яке було передане їм у заставу. Дане майно також включається до складу ліквідаційної маси банку.

В даному випадку буде резонним запитання, а чи реально взагалі дочекатися своєї черги та отримати якісь кошти. На жаль, в переважній більшості випадків таке запитання є риторичним.

Так, візьмемо до прикладу ПАТ «КБ «Надра», ліквідація якого триває з червня 2015 р. В прес-релізі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.03.2017 р., вказано, що ринкова вартість активів, які включені до ліквідаційної маси становить 7,9 млрд грн (а балансову вартість банк зумів роздути до 47, 4 млрд.). Акцептовані кредиторські вимоги склали 25 млрд. грн.

Основну частину ліквідаційної маси становить кредитний портфель, оціночна вартість якого 5,7 млрд. грн. Але найбільш цікавим є те, що 97,2% даного кредитного портфелю передано в заставу кредиторам за залученими коштами (кредити рефінансування НБУ та Державної Іпотечної Установи, гарантовані Міністерством фінансів закордонні займи тощо).

На наш запит до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про загальні суми заборгованостей перед кредиторами кожної черги надана відповідь, відповідно до якої:

1 черга – відсутні вимоги ;

2 черга – 32 782 грн;

3 черга – 3,8 млрд грн.;

4 черга – 1,4 млрд. грн.

Згідно закону вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Отже, доволі поверхневий аналіз ліквідаційної маси та вимог кредиторів дає чітке розуміння, що своїх коштів кредитори банку 4 черги навряд дочекаються. Загальна ліквідаційна маса становить 7,9 млрд., 5,7 млрд. грн. з яких належить забезпеченим кредиторам. Решту поглине третя черга, тобто Фонд.

Як же повернути свої кошти? Вкладники доволі часто намагаються стягнути кошти з власників істотної участі банку, які були зобов’язані вжити відповідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку, а також з пов’язаних осіб, які своїми діями, чи бездіяльністю довели банку до краху. Адже останні несуть відповідальність за такі дії всім своїм майном.

Здавалося б, що тут на допомогу приходить стаття 58 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», яка каже, що власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов’язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Пов’язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов’язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов’язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Проте відшкодувати шкоду за рахунок власників банку (пов’язаних осіб) є непростим завданням і, як свідчить практика, до закінчення повного циклу ліквідації банку є просто фантастичним.

Суди касаційної інстанції хором відстоюють позицію, що чинним законодавством не передбачена автоматична відповідальність власників істотної участі за зобов'язаннями банку у випадку визнання його неплатоспроможним.

Так, для того, щоб покласти відповідальність на акціонера банку необхідно знайти у його діях всі елементи складу правопорушення: наявність істотної участі в банку; наявність протиправного діяння; наявність шкоди, завданої таким діянням та причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою; вина учасника істотної участі в банку.

Лише після успішного встановлення всіх вищевказаних елементів можна сподіватися на успіх. Проте збір доказової бази в таких справах є доволі складний. Так, перш за все, необхідно встановити причини та підстави віднесення банку до категорії неплатоспроможних та підстави для відкликання банківської ліцензії. Національний банк доволі неохоче ділиться відомостями, відсилаючи до статті 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», згідно якої інформація про банки, що збирається під час проведення банківського нагляду становить банківську таємницю. Проте, як завжди, в НБУ діють подвійні стандарти і в деяких випадках все-таки вдається отримати цю сокровенну інформацію на адвокатський запит. Іншим варіантом є отримання інформації в судовому процесі в порядку витребування доказів, чи в порядку забезпечення доказів.

До прикладу, згідно інформації НБУ акціонери ПАТ «ВіЕйБі Банк» не надавали реальної фінансової підтримки банку, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності, порушення ним економічних нормативів та неможливості своєчасного виконання банком зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Однак, встановлення самого факту бездіяльності акціонерів банку ще не говорить про їхню вину (протиправний умисел чи необережність). Практичний досвід каже про те, що тільки вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення будуть взяті судом до уваги, як доказ вини власників банку.

Тому при зборі доказів необхідно здійснювати моніторинг кримінальних проваджень щодо менеджменту та власників банків. Однак, на жаль, до вироку посилання на відкрите кримінальне провадження буде фактично марним.

Наступним важливим моментом на який вказують суди є те, що звернення до суду із такого роду позовами можливе лише після повного продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної законом, адже тільки тоді можна встановити розмір вимог, що не покривається наявними активами банку.

На мою думку, це твердження є доволі спірним, адже в деяких випадках без особливих складнощів можна встановити, що активів банку вкладникам не вистачить, що підтверджується прикладом із ПАТ «КБ «Надра».

Більше того, в ухвалі від 10 травня 2017 року по справі № 753/23222/15-ц за позовом вкладника до кінцевого бенефіціара банку ПАТ «ВіЕйБі Банк», Бахматюка Олега Романовича, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернув увагу на те, що до суду варто звертатися вже після внесення запису про ліквідацію банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Окремою правовою проблемою є неоднозначність положень законодавства щодо суб’єкта звернення з позовом до власників та пов’язаних з банком осіб. Так, деякі суди окремо відзначають, що в силу положень ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку зобов’язана звернутися до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. А у разі отримання відмови у задоволенні таких вимог звернутися до суду.

З огляду на вищезазначені правові позиції та реальну судову практику, стягнення вкладником майнової шкоди з власника банку (пов’язаної особи) є довготривалим та складним процесом, який потребує ґрунтовної доказової бази, співпраці з правоохоронними органами та врахування багатьох законодавчих обмежень.

Автор статті: партнер юридичної компанії «KSG PARTNERS» Гора А.В.