Апеляційний суд Київської області: узагальнення помилок, які виникають у справах про стягнення аліментів

С целью выявления ошибок, допускаемых судами Киевской области, а также спорных и сложных вопросов, возникающих во время рассмотрения дел о взыскании алиментов, Апелляционный суд Киевской области обобщил соответствующую судебную практику за 2015 — І полугодие 2016 года.

Обов’язок утримувати свою дитину не припиняється після розірвання шлюбу, навіть факт позбавлення батьківських прав не звільняє від обов’язку сплачувати аліменти.

Нормативна база

Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції «батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків». Згідно із чч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.89, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27.02.91, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Під час розгляду вказаної категорії справ відповідно до ст.360⁷ Цивільного процесуального кодексу суди застосовують правові висновки Верховного Суду.

Також суди враховують роз’яснення постанов Пленуму ВС від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 та від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3.

Хибна підсудність

Установлено, що позови про стягнення аліментів розглядалися в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог, передбачених ч.1 ст.109, ч.1 ст.110 ЦПК.

Недотримання правил підсудності тягне за собою повернення заяви позивачеві, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (ч.5 ст.121 кодексу). З’ясовано, що проблем при визначенні підсудності в судів загалом не виникало.

Виявлено окремі випадки, за яких позивачі неправильно тлумачать положення cтст.109, 110 ЦПК та подають позовні заяви з порушенням правил підсудності. Частина 1 ст.110 містить вичерпний перелік позовів, які можуть бути пред’явлені за місцем проживання чи перебування позивача на його вибір, зокрема про стягнення аліментів, про визнання батьківства. Цією статтею не передбачено підсудність за вибором позивача для вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, про зміну розміру аліментів, про стягнення неустойки за прострочення аліментних платежів, що не є тотожним стягненню аліментів.

У таких справах суди застосовують положення ч.1 ст.109 ЦПК та у випадках порушення норм процесуального права повертають позовні заяви у зв’язку з недотриманням правил підсудності, а у випадках, коли провадження було відкрито, керуються п.2 ч.1 ст.116.

Наприклад, Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 2.02.2015 повернув позовну заяву Ф.І.Л. до Б.С.М. про стягнення додаткових витрат на дитину для подання до належного суду. Як убачається з матеріалів справи, позовна заява повин-
на бути подана до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.

Інший приклад — справа Броварського міськсуду за позовом Т.В.С. до Т.А.Б. про стягнення заборгованості за аліментами, неустойкою за прострочення їх сплати та додаткових витрат, у якій ухвалою від 14.05.2015 заяву передано за підсудністю до Фрунзівського районного суду Одеської області.

Також установлено поодинокі випадки порушення п.2 ч.1 ст.116 ЦПК та помилкове передання справи іншому суду. Наприклад, Ірпінський міський суд ухвалою від 24.07.2015 цивільну справу за позовом Б.В.О. до Б.Б.Г. про стягнення аліментів направив за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Такий висновок було зроблено, оскільки відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2.09.2014 №2710/38-14 змінено підсудність справ, які підлягали слуханню судами, розташованими в районі проведення антитерористичної операції, зокрема, це стосувалося Куйбишевського та Калинінського районних судів м.Донецька.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15.10.2015 ухвалу Ірпінського міськсуду від 24.07.2015 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна інстанція дійшла висновку: місцевий суд залишив поза увагою те, що в матеріалах справи була довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, відповідно до якої Б.В.О. та троє її дітей перемістилися в м.Ірпінь.

Не менш ніж 30%

Главою 9 Сімейного кодексу передбачено «права та обов’язки подружжя по утриманню». Главою 15 СК закріплено «обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання». Зокрема, встановлено окремі види зобов’язань щодо стягнення аліментів на користь тих чи інших осіб, як-от:

- обов’язок матері, батька утримувати дитину до досягнення нею повноліття;

- обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання;

- обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків.

Виявлено, що найбільш поширеною є практика заявлення позовних вимог про стягнення аліментів на дитину до досягнення нею повноліття.

Непорушним правом неповнолітньої дитини, закріпленим ст.51 Конституції, є право на утримання батьками до досягнення нею повноліття. Крім того, такий обов’язок батьків передбачений ст.180 СК.

Обов’язок батьків утримувати свою дитину не припиняється після розірвання шлюбу. Більше того, навіть факт позбавлення батьківських прав не звільняє від обов’язку сплачувати аліменти.

У п.17 постанови Пленуму ВС від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 роз’яснено: за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, із ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Як установлено в ході проведення узагальнення, у переважній більшості вказаних справ позивачами виступали матері неповнолітніх дітей, з якими ті проживали. В окремих випадках позивачами були батьки або органи опіки та піклування.

Як убачається з даних статистики, більшість позовних вимог за звітний період суди задовольнили, причому зверталась увага на обставини, визначені ст.182 СК. Крім того, суди враховували, чи офіційно працевлаштований відповідач, чи має він мінливий, нерегулярний дохід, визнання позову відповідачем, інші витрати на проживання (сплата комунальних послуг, оренда житла), вік сторін, добровільне надання матеріальної допомоги дитині, наявність кредитних зобов’язань тощо.

Частиною 2 ст.182 СК закріплено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст.184 цього кодексу. Тому при визначенні розміру аліментів суди враховували розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом про державний бюджет. Ця норма не застосовується у випадку визначення аліментів у твердій грошовій сумі.

Суди також брали до уваги положення ч.2 ст.70 закону «Про виконавче провадження», якою встановлений розмір відрахувань за виконавчими документами із заробітної плати та пенсії, та ч.3 ст.70 зазначено акта, відповідно до якої загальний розмір усіх відрахувань із доходів боржника не може перевищувати 50% заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі в разі відрахування за кількома виконавчими листами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі відбування боржником покарання у вигляді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.

Розмір аліментів установлюється судом, виходячи з обставин кожної конкретної справи, та може бути визначений у частці від доходу або твердій грошовій сумі (стст.183, 184 СК).

У більшості справ суди стягували аліменти в частці від доходу відповідача. Такі рішення приймались у випадках, коли платник аліментів мав стабільний та регулярний дохід, щомісячно одержував заробітну плату, стан його здоров’я був задовільним.

Рішенням Ставищенського районного суду від 29.01.2015 у справі за позовом К.О.В. до К.В.М. про стягнення аліментів на дитину позов задоволено. З К.В.М. на користь К.О.В. на утримання неповнолітнього сина К.В.В. стягнуто аліменти в розмірі не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відрахування мають здійснюватися щомісячно до повноліття дитини починаючи з 5.01.2015.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, встановивши обставини, передбачені ст.182 СК, дійшов висновку, що батьки мають рівні права та обов’язки стосовно дитини незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою, відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав.

Аналіз дає змогу стверджувати, що, розглядаючи справи про стягнення аліментів із безробітного, судді зазвичай беруть до уваги можливість та бажання особи працювати, враховують те, чи платник аліментів фізично здоровий, чи здатен працювати та забезпечувати належне утримання своєї дитини. При цьому незадовільний матеріальний стан платника аліментів (відсутність заробітку, перебування на утриманні непрацездатних батьків, які потребують догляду) або сімейні обставини (наявність іншої неповнолітньої дитини на утриманні) можуть стати підставою лише для зменшення розміру аліментів, а не для повного звільнення від їх сплати.

Конкретна сума чи частка?

У випадках стягнення аліментів у твердій грошовій сумі суд визначав їх розмір, виходячи з тощо, має платник нерегулярний, мінливий дохід чи одержує частину доходу в натурі. Також до уваги брався факт визнання відповідачем розміру суми та розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановлений законом про бюджет тощо.

При визначенні конкретної щомісячної суми аліментів у твердій грошовій сумі суди враховували, що обов’язок батьків стосовно утримання дитини є рівним. Також ураховувались інші обставини справи та наявні докази.

Рішенням Вишгородського районного суду від 9.02.2016 у справі за позовом Б.Ю.Ю. до П.С.О. про стягнення аліментів вимоги задоволено частково, стягнуто з П.С.О. аліменти у твердій грошовій сумі на користь Б.Ю.Ю. на утримання сина Б.Д.С., 2015 року народження, в розмірі 800,00 грн. щомісячно починаючи з 12.11.2015 до повноліття дитини. Як убачається з матеріалів справи, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що на утриманні позивачки перебуває малолітній син, який проживає разом з нею, відповідач, будучи батьком дитини, не надавав матеріальної допомоги на утримання, довідок про доходи сторонами надано не було, у зв’язку із чим суд уважав, що позивач має право на утримання аліментів на неповнолітню дитину в розмірі 800 грн., оскільки ця сума відповідає вимогам ч.2 ст.182 СК і не є меншою за 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ухвалою апеляційного суду від 31.03.2016 це рішення залишено без змін.

При розгляді справ цієї категорії суди в поодиноких випадках відмовляли в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Підставами були: відсутність доказів про те, що лише один із батьків несе витрати на утримання дитини, необґрунтованість вимог про стягнення аліментів.

Наприклад, рішенням Бориспільського міськрайонного суду у справі за позовом органу опіки та піклування виконавчого комітету Гнідинської сільської ради в інтересах Т.В.В., Т.А.В., Т.С.В. до Т.В.М., Т.Ю.В. про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей вимоги задоволено частково. Т.В.М. та Т.Ю.В. позбавлено батьківських прав відносно Т.В.В., 2003 року народження, Т.А.В., 2004 року народження, та Т.С.В., 2008 року народження. У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення аліментів відмовлено.

Як убачається з матеріалів справи, у зв’язку з тим, що відповідачі не виконували своїх батьківських обов’язків стосовно виховання та утримання дітей, з метою захисту законних прав та інтересів малолітніх Т.В.В., Т.А.В. та Т.С.В. суд дійшов висновку про необхідність позбавлення батьківських прав Т.В.М. та Т.Ю.В. Позивач не обґрунтував розміру аліментів саме в частці від доходів, а не в твердій грошовій сумі, оскільки відповідачі офіційно не працювали та мали нерегулярний, мінливий дохід. Крім того, позивач не конкретизував, на користь якої особи слід стягувати аліменти з Т.В.М. та Т.Ю.В. на утримання малолітніх Т.В.В., Т.А.В. та Т.С.В. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про передчасність вказаної вимоги позивача та відсутність підстав для стягнення аліментів з Т.В.М. та Т.Ю.В. на утримання їхніх малолітніх дітей.

Установлено випадки неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального чи процесуального права, що й призводило до скасування рішень місцевих судів. Так, визначення аліментів у твердій грошовій сумі можливе тільки в передбачених ст.184 СК випадках, зокрема тоді, коли платник має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу отримує в натурі. Виявлено, що суди в окремих випадках порушували норми матеріального права та помилково стягували аліменти у твердій грошовій сумі за наявності правових підстав для їх стягнення в частці від доходу або навпаки.

Наприклад, рішенням Києво-Святошинського районного суду від 18.02.2015 у справі за позовом Р.Л.В. до Р.В.В. про стягнення аліментів вимоги задоволено частково, стягнуто з Р.В.В. аліменти на користь Р.Л.В. на утримання неповнолітніх доньок Р.К.В. та Р.В.В., 2009 року народження, у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку починаючи з 21.01.2015 до досягнення дітьми повноліття. Як убачається з матеріалів справи, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що обов’язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття покладений рівною мірою на обох батьків, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі, стан здоров’я та матеріальний стан відповідача дозволяють йому утримувати своїх неповнолітніх доньок, причому відповідач, який мав постійний заробіток, не надав доказів про сплату аліментів на інших дітей або стягнень за виконавчими документами.

Апеляційний суд 23.04.2015 рішення Києво-Святошинського райсуду скасував та ухвалив нове. Стягнуто з Р.В.В. на користь Р.Л.В. аліменти на утримання доньки Р.К.В. в розмірі 1200 грн., на утримання доньки Р.В.В. — у розмірі 700 грн. щомісячно, але не менше за 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку починаючи з 21.01.2015 й до досягнення дітьми повноліття.

Апеляційний суд вказав на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову та стягнення аліментів з відповідача в частці від його заробітку, оскільки чоловік постійного заробітку не мав, що підтверджувалося довідками, наданими ТОВ «С.», про те, що Р.В.В. був звільнений з роботи за власним бажанням згідно з ст.38 Кодексу законів про працю. Також суд не врахував матеріального стану сторін, того, що у відповідача не було більше осіб, які перебували на його утриманні, та того, що одна з доньок потребувала більш ретельного догляду, оскільки була інвалідом з дитинства.

Автор статті: Сергей САВЧЕНКО, секретар судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Київської області

Джерело: З&Б