Андрій Авторгов: Державно-приватне виконання

Можна з впевненістю спрогнозувати, що основне питання, яке буде цікавити стягувачів після початку їхньої діяльності, це те, чи можна буде передати виконавчий документ або виконавче провадження від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця, причому не втрачаючи того, що вже було раніше вчинено державним виконавцем (арешт майна боржника, розшук, тощо).

Відповідь на питання чи можливо буде це зробити та які проблеми при цьому можуть виникнути, спробуємо знайти у цій публікації.

Виконавчий документ чи "виконавча справа"?

Відповідно до частини п"ятої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову.

Користуйтесь консультацією: Новий зразок заяви про відкриття виконавчого провадження

Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Цей порядок визначений Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція) яка затверджена наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012р. № 512/5.

В пункті 7 Розділу ІІІ Інструкції зазначено, що до відкриття виконавцем виконавчого провадження виконавчий документ за заявою стягувача може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю.

В пункті 3 розділу V Інструкції зазначено про те, що виконавче провадження може бути передано від одного приватного виконавця до іншого приватного виконавця або відповідного органу державної виконавчої служби, від одного державного виконавця до іншого в межах органу державної виконавчої служби, від одного органу державної виконавчої служби до іншого.

В пункті 4 розділу V Інструкції зазначені випадки, коли виконавче провадження, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця, за заявою стягувача передається іншому приватному виконавцю, який здійснює діяльність у виконавчому окрузі за місцем виконання рішення, або до відповідного органу державної виконавчої служби.

Тобто, з положень Інструкції вбачається, що виконавчий документ приватному виконавцю від органу ДВС може бути переданий лише до відкриття виконавчого провадження в органі ДВС.

Можливості передачі саме виконавчого провадження від органу державної виконавчої служби (державного виконавця) до приватного виконавця Інструкцією не передбачено взагалі.

Вспомните новость: Частные исполнители судебных решений могут работать эффективнее государственных, но их нужно контролировать – юристы

Передача шляхом повернення виконавчого документа стягувачу

Як відомо, одним з принципів виконавчого провадження є принцип диспозитивності.

Так, стягувач має право подати до органу ДВС письмову заяву про повернення йому виконавчого документа (пункт 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження") та в подальшому пред"явити його знову, у межах строків на його пред"явлення.

В чинному Законі України "Про виконавче провадження", на відміну від законодавства, яке існувало раніше, вже чітко та однозначно визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не позбавляє його права повторно пред"явити виконавчий документ до виконання (ч.5 статті 37 Закону).

Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 37 Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, арешт з майна боржника знімається.

Таким чином, якщо цим правом стягувач захоче скористатися задля того щоб "обійти" питання невизначеності передачі виконавчого провадження від органу ДВС до приватного виконавця, слід зазначити, що цей спосіб є не зовсім вдалим, принаймні тому, що буде знято арешти з майна боржника.

Крім того, виникне ще одна проблема у вигляді нестягнутого виконавчого збору.

Так, відповідно до положень частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконавчий збір не стягнуто, в тому числі і у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує як виконавчий документ в порядку, встановленому Законом.

Також слід зазначити, що відповідно до частини восьмої статті 27 Закону, під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі (до цієї норми ми ще повернемося в цій публікації).

Однак, чи можна повернення виконавчого документа та нове його пред"явлення розглядати саме як передачу виконавчого документа? Звичайно що ні.

Читайте статтю: Проблеми виконавчого провадження "по-новому" і шляхи їх рішення

Які ж наслідки потягне така "передача"? Виконавчий документ буде пред"явлено до приватного виконавця, проте будуть існувати наявні арешти, накладені по виконанню постанови про стягнення виконавчого збору державним виконавцем.

Крім того, приватний виконавець винесе постанову про стягнення основної винагороди, що теоретично призведе до "подвійного стягнення" і виконавчого збору і винагороди, що навряд чи влаштує як боржника так і стягувача, з огляду на те, що в разі нестачі коштів для повного задоволення вимог, винагорода і збір хоча і стягуються з боржника, але фактично за рахунок коштів, які недоотримує стягувач.

Замість висновків.

Дійсно, в частині п"ятій статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" дещо невдало зазначено про можливість передачі саме виконавчого документа, а не виконавчого провадження від органу ДВС до приватного виконавця.

Разом з тим, враховуючи вимоги частини п"ятої статті 26 Закону, якою визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, норма закріплена в пункті 7 Розділу ІІІ Інструкції щодо передачі виконавчого документу до відкриття виконавчого провадження, взагалі не має сенсу та не буде мати практичного застосування.

Фактично вона розрахована на випадок, коли стягувач подає документ до державного виконавця і може протягом одного дня змінити своє рішення.

Разом з тим, на можливість передання саме відкритого, розпочатого виконавчого провадження вказує частина восьма статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", в якій зазначено про те, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

Важко не погодитись з тим, що стягнення виконавчого збору можливе виключно лише після відкриття виконавчого провадження!

Таким чином, на наше глибоке переконання, воля законодавця була все ж таки направлена на можливість передачі саме виконавчого провадження від органу ДВС до приватного виконавця, звичайно, за наявності відповідного бажання стягувача.

Згадайте новину: Приватні державні виконавці розпочали свою роботу, а на сайті Мінюсту буде нова система ВК та реєстр боржників

Не будемо також забувати про те, що передумовами ухвалення як Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", так і Закону "Про виконавче провадження", були, зокрема, надмірна завантаженість державних виконавців та створення конкурентного середовища у сфері примусового виконання.

Заборона на передачу виконавчих проваджень від органу ДВС до приватного виконавця, або обмеження такої передачі, навряд чи відповідала би меті ухвалених законів.

На наш погляд, Міністерство юстиції, ухвалюючи підзаконний акт, а саме зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень, виходило з буквального тлумачення законодавства та певним чином "підстрахувалось", не зазначивши про можливість передачі виконавчого провадження від органу ДВС до приватного виконавця.

Вважаємо, що цей недолік необхідно якнайскоріше виправити внесенням відповідних змін.

Автори статті: Андрій Авторгов, Зорян Маковецький

Джерело: Юрліга